Кожне місто має свою атмосферу, запахи, звуки, барви. У XIX столітті польське місто Лодзь закріпило за собою статус центру польської текстильної промисловості. Тут на повну потужність працювали мануфактури, фабрики та виробничі цехи. А навколо них будувались домівки для робітників та розкішні палаци власників підприємств. Місто розбудовувалось, була запущена перша залізниця та електричний трамвай. Майже звідусіль лунав шум текстильних фабрик, куди тисячі лодзян поспішали на роботу, пише lodz-future.eu.
Від маленького провінційного містечка до промислового центру
Складно уявити, що до XIX століття Лодзь була маленьким містом, яке радше нагадувало селище, аніж міське поселення. Офіційно права міста за Магдебурзьким правом Лодзь отримала у 1423 році. Вони були надані місту Владиславом II Ягайлом – королем Польщі і великим князем литовським.
Незважаючи на отримання Магдебурзького права, Лодзь впродовж декількох століть лишалась невеликим міським поселенням, оточеним лісами, річками та болотами.
Після другого поділу Речі Посполитої, який відбувся наприкінці XVIII століття, Лодзь була приєднана до Королівства Пруссії. На той час населення Лодзі становило майже 300 людей, а економіка міста була переважно сільськогосподарською. Тому влада Пруссії навіть задумалась над тим, аби позбавити Лодзь статусу міста. Однак все докорінно змінилося на початку XIX століття.
У 1815 році Королівство Польське, включно з містом Лодзь, стало державою-васалом Російської імперії. А 20 вересня 1820 року намісник Королівства Польського своїм указом проголошує Лодзь фабричним містом. Відтоді атмосфера Лодзі почала змінюватися: відбулося освоєння околиць міста для промислового розвитку, почали будуватись фабрики, які потребували дедалі більше робочих рук, в місто в пошуках кращої долі ринули мігранти.
Серйозним поштовхом для подальшого розвитку міста стало залізничне сполучення, яке з’єднало Лодзь з іншими містами. 19 вересня 1865 року в експлуатацію була запущена залізниця, яка сполучила Лодзь і Колюшкі. А з червня 1866 року почали регулярно курсувати пасажирські поїзди. Залізничне сполучення дозволило промисловцям Лодзі вийти на нові ринки збуту продукції.
Промислова інфраструктура міста будувалася за кошти підприємців Лодзі, яких називали «текстильними королями»: Кароля Шайблера, Людвіка Гейера та Ізраїля Познанського. Промисловці-багатії також фінансували будівництво шкіл, лікарень, дитячих будинків, храмів та закладів культури.
Лодзь жила промисловістю і уже наприкінці XIX століття перетворилась на польський промисловий центр. Важко було уявити, що ще якихось сто років тому Лодзь хотіли позбавити статусу міста. На рубежі XIX-XX століть тут мешкало уже понад 300 тис. осіб і працювало понад 800 фабрик.
Фабрики, заводи, мануфактури – «обличчя» Лодзі XIX століття
В другій половині XIX століття величезні фабрики та мануфактури займали цілі квартали міста. На підприємствах працювали тисячі лодзян. Часто умови праці були дуже тяжкими – робочий день становив 15-16 годин, працювати доводилось у святкові дні, на роботу наймали навіть дітей, які ще не досягли 12-річного віку.
До найвідоміших і найбільш потужних підприємств Лодзі позаминулого століття належали: Біла фабрика Людвіка Гейера, велика текстильна мануфактура Ізраїля Познанського, промисловий комплекс Ксенжи Млин Кароля Шайблера.
Ткацька фабрика Гейера відома тим, що свого часу це було найсучасніше ткацьке підприємство обладнане першим в Польщі паровим двигуном.
Польські підприємці, наче один поперед одним розбудовували свої бізнес-імперії. Впродовж 1872-1892 років підприємець Ізраїль Познанський розбудував велику текстильну мануфактуру, яка складалась з фабрик, будинків для робітників, складів.
Вражав своєю величністю і фабричний комплекс промисловця Кароля Шайблера, який виглядав наче місто в місті. Крім фабричних будівель до комплексу входили будинки для робітників, школа, пожежна частина, лікарня, магазини та резиденція власника.
У 1898 році у Лодзі був запущений перший в Королівстві Польському електричний трамвай.
Так із невеличкого містечка Лодзь перетворилась на потужне промислове місто, яке щодня гуркотіло, виробляло, продавало та купувало. А його мешканці поспішали щоранку на фабрики та заводи, а додому вертались пізно ввечері. Поруч з їх скромними будинками височіли палаци власників підприємств. А на контрасті з промисловими об’єктами в місті з’являлись розкішні готелі та ресторани.
Таким було обличчя Лодзі в позаминулому столітті, такою була його неповторна атмосфера…
