Кінний спорт має довгу та тривалу історію у світі. Зародився він, як і більшість інших видів спорту та дозвілля, як черговий спосіб розваги для міської еліти. Елітними міщанами у минулому вважалися представники знаті, місцеві підприємці-фабриканти, які вважали за потрібне постійно підтримувати свій статус та шукати нових розваг, аби вкотре підкреслювати свою заможність та впливовість, пише сайт lodz-future.eu.
Як зароджувався кінний спорт у Лодзі, якими були перші іподроми та інші цікаві факти про цей вид розваг місцевої еліти – читайте у матеріалі нижче.
Коні як пристрасть лодзьких фабрикантів
Лодзь у минулому було потужним індустріальним містом, в якому процвітала промисловість – будувалися фабрики та заводи різного спрямування. Керували цими фабриками місцеві тогочасні підприємці – лодзька знать, яка полюбляла різноманітні розваги та світські зустрічі.
Свого часу для фабрикантів Лодзі розвагою та символом їхнього статусу стали і коні – кінний спорт, скачки та просто володіння конюшнями. Найбагатші люди міста у двадцятому столітті володіли власними конюшнями, де тримали коней. Таке задоволення було недешевим – вартість одного коня або кобили перевалювала за тисячу рублів, що було неабияк дорого за тогочасними мірками.
Полюбляла знать і їздити верхи містом. Не дивно, що тогочасні газети Лодзі частенько публікували новини про аварії, спричинені невмілими вершниками.
Іподроми та кінний спорт у Лодзі
Така пристрасть до коней набувала дедалі більшої популярності серед лодзької еліти. З часом фабриканти почали обговорювати необхідність будівництва першого іподрому у місті.
У дев’яностих роках дев’ятнадцятого століття у Лодзі було засновано Товариство заохочення скачок, яке очолив Констант Міллер. До керівництва товариства входили головні представники лодзької еліти, серед яких – барон Юліуш Хайнцель.
Юліуш Хайнцель прославився як великий поціновувач кінного спорту та шанувальник коней. У його власності було кілька породистих скакунів, а ще – він розводив коней. Однією з його найбільших мрій було заснувати іподром, однак це була нездійсненна мрія – передусім, через брак фінансів. Попри те, що Юліуш Хайнцель був багатою людиною, однак дозволити собі будівництво вартістю у 60 тисяч рублів не міг.
Його мрія здійснилася лише після його смерті, коли у Руді Паб’яницькій заснували іподром. Після смерті продовжувати батькову справу та розводити коней став його син Теодор Хайнцель, який теж мав у володінні конюшні та був справжнім ентузіастом верхової їзди. Окрім того, він організував кінні перегони у Юльянові, які були, радше, аматорськими.
Перші великі скачки відбулися у вищезгаданій Руді Паб’янській у 1902-му році. Це було феєричне видовище, про яке гуділо усе воєводство – ще б пак, адже кінні перегони супроводжувалися шоу екіпажів лодзької буржуазії. Відбувалося все це дійство з ініціативи пана Косинського, який був власником арени для перегонів.
Після того, як в Руді Паб’янській почали проводити кінні перегони, лодзькі фабриканти почали виставляти власних скакунів на змаганнях. Це було зроблено і для того, щоб повихвалятися своєю власністю, і для того, щоб зірвати куш та виграти гроші, адже переможці отримували грошові премії.
У ті роки кінний спорт та перегони мали особливу атмосферу, про що часто писали місцеві газети. Збирали такі події не тільки чоловіків, а й жінок, які елегантно вдягалися – знову ж таки, щоб підкреслити свій статус знаті, та спостерігали за дійством з трибун. Часто це все супроводжувалося ще й випивкою – вочевидь, щоб підняти азарт та заохотити спостерігати за видовищем.
